16 липня 2020 року до Верховної Ради України було подано одразу 2 законопроєкти щодо використання електронної пошти для комунікації з органами влади та у судочинстві – за номерами 3860 та 3861. Оголошений курс на діджиталізацію втілюється на повну. Водночас, треба розібратись – працюють парламентарі на кількість або на якість.
Будемо на зв’язку?
Спершу вкажемо на позитивні моменти законопроєктів – безумовно, юридичним особам та фізичним особам-підприємцям обов’язково слід мати офіційну електронну пошту, а в ідеалі – і контактний номер телефону. Ті контактні дані, що містяться у відкритих реєстрах, не перевіряються і часто «мертві».
Також зручно те, що назвою електронної адреси буде код з ЄДР для юридичних осіб та реєстраційний номер облікової картки платників податків для фізичних осіб-підприємців, адже виключить сумнів щодо належності поштової адреси тій чи іншій особі.
В цілому, законопроєкти направлені на зниження паперового документообігу і економію часу, тому їх перспективність доводити не треба. Водночас, на законодавців покладено велику відповідальність, адже одне неоднозначне формулювання норми у законі буде породжувати роки судової тяганини у багатьох спорах.
Складнощі листування або як зрозуміти законопроєкти.
Почнемо з положень законопроєкту 3860. По-перше, потребує уточнення наступне положення:
«Ухвала вважається належним чином надісланою та врученою, якщо є електронне підтвердження про дату та час її направлення або електронне підтвердження про прочитання» – як в цьому випадку розуміти зв’язку «або»?
Забігаючи наперед, вкажемо, що офіційна електронна пошта може бути зареєстрована майже на будь-якому сайті, перевіряти їх функціонал щодо можливості отримання підтвердження про прочитання, звичайно, ніхто не буде. Можемо спрогнозувати ситуації, коли обрахунок процесуальних строків буде проводитись довільно та на розсуд суду (з дати направлення листа), а потім раптом приходить сповіщення про прочитання повідомлення. Що робити зі строками у такому випадку – не зрозуміло.
По-друге, повернемось до вибору веб-сайту. Єдине обмеження наявне у законопроєкті 3861 – не допускається реєстрація на доменних іменах «ru» (тим не менш, російські сайти можуть бути на інших доменних іменах – що тоді?).
У зв’язку з цим виникає цілий комплекс проблемних питань:
- що робити при закритті сайту?
- хто несе відповідальність за тимчасові технічні несправності, через які неможливо було отримати лист вчасно?
- що робити, якщо сайт буде заблоковано на території України?
- як бути, якщо функціонал сайту не дозволяє отримувати сповіщення?
- яка процедура заміни офіційної електронної пошти?
Дійсно, свобода вибору сайту це позитивний напрям думки законодавця, але все ж таки треба розробити перелік дозволених для реєстрації офіційної електронної пошти сайтів, хай би яким широким він не був.
А що закордоном?
Важко сказати напевне – надихалися парламентарі іноземним досвідом чи самі прийшли до такої ідеї, але в інших країнах дійсно електронні пошти активно використовуються в судочинстві, при чому запроваджено це задовго до карантину.
Ще з травня 2018 року у Республіці Казахстан статтею 129 Господарського процесуального кодексу передбачено можливість надсилати повідомлення про заплановані судові засідання на адресу електронної пошти (замість реальної адреси), зазначену стороною спору в позові чи іншому процесуальному документі.
У Великобританії, крім повісток, суд може надсилати на електронну пошту будь-які інші документи у справі, якщо про це клопотатиме сторона спору. Водночас для адвокатів пропонують реєструвати електронну пошту на спеціальному сайті, де листування є більш захищеним.
Суди Онтаріо (Канада) у зв’язку з карантином вийшли на новий рівень — прямо встановлено, що подаючи документи електронною поштою до суду, сторона погоджується прийняти повідомлення щодо провадження в справі на цю електронну пошту. Тобто, таку пошту автоматично прирівнюють до «офіційної», якщо термінами нашого законодавця.
Учаснику ніхто не пише.
Світ змінюється і державі слід підлаштовуватися. З’явилась унікальна можливість зекономити папір, час реєстраторів та учасників судового процесу незначними зусиллями, залишається лише продумати та якісно втілити таку можливість. Враховуючи вищезадані питання, складається враження, що оглянуті законопроєкти – лише основа, а для подальшого втілення ідеї у реальність їх треба деталізувати. Інакше отримаємо «поштовий колапс»