Руслан Радченко
адвокат ESQUIRES
Ухвалена Кабінетом Міністрів України наприкінці 2023 року Національна стратегія доходів до 2030 року (НСД) фактично започаткувала реалізацію масштабної реформи вітчизняної податкової системи. Вказаний документ є дорожньою картою реформування податкової та митної систем, а також містить перелік заходів, реалізація яких, на думку Уряду, є необхідною передумовою для удосконалення процедур податкового та митного адміністрування задля забезпечення потенціалу задоволення фіскальних потреб країни у середньостроковій перспективі.
Серед ключових стратегічних цілей НСД — забезпечення макроекономічної та фінансової стабільності шляхом підтримання належного рівня мобілізації доходів і скорочення потреби у зовнішньому фінансуванні; адаптація законодавства України до права ЄС та виконання міжнародних зобов’язань у сфері податкової й митної політики та адміністрування; зміцнення доброчесності й підвищення довіри до контролюючих органів через посилення антикорупційних механізмів, підвищення прозорості та ефективності управлінських процедур. Окремим напрямом визначено створення й упровадження сучасних цифрових рішень, спрямованих на підвищення рівня дотримання вимог податкового законодавства як платниками податків, так і контролюючими органами.
Кінцевою метою Національної стратегії доходів, яка декларується Урядом, є створення передбачуваної та прогнозованої, фіскально-нейтральної податкової системи, яка враховує вимоги до інтеграції України у світову економіку як надійної податкової юрисдикції та забезпечує платникам податків можливості для виконання їх обов’язків, що необхідно для відновлення й сталого розвитку країни.
Водночас окремі інструменти реалізації, запропоновані в межах НСД, попри задекларовану амбітність і системність цілей, викликають обґрунтовані застереження з боку вітчизняного бізнесу та експертного середовища.
Реформа спрощеної системи оподаткування (ССО)
Згідно з НСД, реформа спрощеної системи оподаткування передбачає декілька ключових змін, які у своїй сукупності призведуть до докорінної трансформації існуючої моделі.
По-перше, планується поступове збільшення ставок єдиного податку для юридичних осіб третьої групи до рівня стандартної ставки податку на прибуток (18%) протягом трирічного перехідного періоду, з подальшою забороною для юридичних осіб перебувати на ССО.
По-друге, для фізичних осіб‑підприємців пропонується об’єднання другої та третьої груп в одну — із запровадженням диференційованої шкали ставок: від 3% (для торговельної діяльності) до 17% (для високомаржинальних послуг). Також передбачається перегляд переліку видів діяльності, дозволених для першої групи ФОП, із виключенням певних високомаржинальних напрямів бізнесу.
Крім того, НСД передбачає обов’язкову реєстрацію всіх платників спрощеної системи як платників ПДВ у разі перевищення відповідного ліміту доходів. Саме питання розміру цього ліміту, з перевищенням якого виникає обов’язок реєстрації платником ПДВ для спрощенців наразі є предметом активних дискусій серед урядовців, парламентаріїв та громадськості (більшість з яких є суб’єктами підприємницької діяльності , що перебувають на ССО). Так, у проєкті Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо реєстрації платників єдиного податку платниками податку на додану вартість», оприлюдненому Мінфіном 18 грудня 2025 року для публічного обговорення[1], передбачалось запровадження з 1 січня 2027 року обов’язкової ПДВ‑реєстрації після досягнення суб’єктами господарювання, що перебувають на ССО, ліміту в 1 000 000 грн.
На думку урядовців, реформа ССО шляхом реалізації вищенаведених заходів повинна підтримати розвиток в Україні мікро- та малого бізнесу, одночасно усунувши можливості викривлення конкурентного середовища великими компаніями за рахунок зловживання перевагами ССО.
Разом із тим, діаметрально протилежної думки дотримуються представники бізнес-спільноти та експертного середовища. Зокрема, на переконання Українського національного комітету Міжнародної торгової палати (ICC Ukraine)[2], вищевказані заходи можуть мати діаметрально протилежний ефект.
Так, поступове збільшення ставок єдиного податку для юридичних осіб з подальшою забороною перебування на спрощеній системі фактично означатиме її повну ліквідацію для цієї категорії платників. Це змусить десятки, а можливо, й сотні тисяч компаній перейти на загальну систему оподаткування з усіма притаманними їй бюрократичними й фінансовими складнощами. В свою чергу, перегляд переліку видів діяльності, дозволених для першої групи ФОП, а також об’єднання другої та третьої груп в одну із диференційованою шкалою ставок від 3% до 17% може спричинити багаторазове збільшення податкового навантаження для значної частини підприємців, особливо у сфері послуг та інтелектуальної праці.
На нашу думку, реформа ССО у запропонованому Урядом вигляді, може призвести до фактичного звуження сфери застосування спрощеної системи оподаткування з одночасним зростанням податкового й адміністративного навантаження на підприємців, які й без того щоденно працюють у надскладних умовах. Такий підхід суперечить первинній меті та концепції спрощеної системи як інструменту, покликаного полегшувати ведення малого бізнесу та стимулювати його розвиток.
Нагадаємо, що спрощена система оподаткування була запроваджена указом Президента України № 727/98 від 03 липня 1998 року з метою «реалізації державної політики з питань розвитку та підтримки малого підприємництва та ефективного використання його можливостей у розвитку національної економіки». Фактично, ССО запроваджувалась як певна альтернатива загальній системі оподаткування, яка через складні та незрозумілі для більшості вимоги щодо реєстрації, звітності та ведення бухгалтерського обліку штовхала підприємців у тінь. Тому ССО розглядалася як інструмент детінізації економіки з метою досягнення відповідного фіскального ефекту.
Надання податковим органам доступу до банківської таємниці
Особливу увагу привертає положення Національної стратегії щодо передумов впровадження реформи податкової системи. Зокрема, НСД передбачено, що реформа ССО розпочнеться лише після виконання заходів, визначених у підрозділі 4.2.3(b) НСД — «Безпека використання даних та доступ до інформації про обсяг та обіг коштів платників податків на їхніх рахунках у банках».
Вказаним підрозділом НСД передбачено надання контролюючим органам доступу до інформації про рух коштів на банківських рахунках платників податків. За задумом Кабінету Міністрів України отримання контролюючими органами доступу до банківської інформації надасть можливість підсилити аналітичну складову в роботі податкової, запровадити нові сервіси для сумлінних платників податків та «багато інших речей, які на сьогодні є природними для європейських податкових систем» [пряма цитата].
Втім, ця передумова викликає небезпідставне занепокоєння, оскільки фактично йдеться про надання податковим органам можливості отримувати дані про рух коштів на рахунках фізичних та юридичних осіб. Така ініціатива означає встановлення безпрецедентного рівня фінансового контролю над громадянами та бізнесом, що в умовах українських реалій створює ризики використання цієї інформації для тиску на підприємців, а також породжує додаткові корупційні загрози.
Згідно з відкритим зверненням[3] коаліції експертного середовища та громадських організацій, серед яких, зокрема, Українська Рада Бізнесу та Торгово-промислова палата України, реалізація такого підходу у передбаченому Національною стратегією вигляді фактично означає, що податкові органи отримають автоматизований доступ до банківської таємниці — без необхідності надсилання запитів та без встановлення будь‑яких обмежувальних механізмів. Крім того, надання податковим органам такого доступу несе значні ризики зловживань і витоку персональних даних платників податків.
Стягнення податкового боргу за рішенням керівника органу ДПС без рішення суду
Ще одним дискусійним механізмом досягнення цілей, передбачених НСД, є пропозиція наділити органи ДПС повноваженнями накладати арешт на рахунки та майно платників податків без рішення суду.
Так, підрозділом 4.2.2(g) НСД передбачається, що протягом 2025 – 2027 років мають бути розроблені зміни до законодавства та підзаконних нормативно-правових актів щодо зокрема, надання можливості погашення (стягнення) податкового боргу за рішенням керівника органу ДПС без рішення суду та посилення адміністративних повноважень податкових органів щодо погашення податкового боргу, арешту рахунків (майна) без рішення суду.
На думку Кабінету Міністрів України, наведену у відповіді на електронну петицію щодо необхідності перегляду НСД[4], запропонований механізм накладення арешту без рішення суду є більш ефективним та менш вартісним, оскільки виключає етап звернення до суду, що зі свого боку зменшує необґрунтовані бюджетні витрати (судові витрати погашаються за рахунок державного бюджету), а також знижує навантаження на суди, сприяє швидшому надходженню коштів до бюджету за рахунок погашення податкового боргу.
Чинною редакцією Податкового кодексу України передбачено, що за загальним правилом погашення податкового боргу здійснюється на підставі рішення суду, ухваленого за результатами розгляду звернення органу ДПС. Виняток становлять випадки, коли податковий борг виник унаслідок несплати грошових зобов’язань та/або пені, самостійно визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках. У таких випадках стягнення коштів за рахунок готівки та/або коштів на рахунках платника в банках здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду — за умови, що борг не сплачено протягом 90 календарних днів після закінчення граничного строку його сплати та за відсутності (або наявності у меншій сумі) непогашених зобов’язань держави щодо повернення такому платнику помилково та/або надміру сплачених сум чи бюджетного відшкодування ПДВ.
Отже, чинне податкове законодавство передбачає, що наразі суд виконує функцію ключового запобіжника від необґрунтованих стягнень коштів платника податків з боку органів ДПС, оскільки у разі надходження відповідного запиту контролюючого органу, має перевірити обґрунтованість вимог контролюючого органу.
На нашу думку, запропоновані зміни створюють значні передумови для зловживань з боку податкових органів і суттєво порушують баланс між фіскальними інтересами держави та гарантіями захисту прав платників податків.
Представники бізнес‑спільноти також наголошують[5], що скасування судової процедури надання дозволу на стягнення коштів платників податків фактично надасть органу ДПС необмежену можливість примусового стягнення без дієвих механізмів запобігання протиправним діям і корупційним проявам з боку податківців.
Та чи все так погано?
Незважаючи на ризики та небезпідставні побоювання щодо окремих заходів, запланованих Кабінетом Міністрів України для досягнення мети та реалізації цілей НСД, варто зазначити, що низка механізмів, вже впроваджених або які перебувають на етапі реалізації, є важливими та необхідними як для модернізації національної податкової системи загалом, так і для платників податків зокрема.
Наприклад, наприкінці 2024 року ДПС за підтримки EU4PFM (програма Європейського союзу з управління державними фінансами в Україні) розробила та впровадила унікальне ІТ-рішення: «Автоматизована система роботи з великими масивами даних для проведення аналізу ризиків з трансфертного ціноутворення» (Big Data TP), яка дозволяє за допомогою сучасних технологій аналізувати ризики на макроекономічному, середньому, мікроекономічному рівнях, підвищує рівень добровільного податкового комплаєнсу та знижує вплив «людського фактору» на процес податкового контролю за трансфертним ціноутворенням.
Крім того, з 1 січня 2026 року запроваджено систему електронного аудиту – Е-аудит, зміст якої полягає у тому, що платник податків замість десятків документів подає один стандартизований електронний файл SAF-T UA, який містить у собі інформацію про господарські операції, бухгалтерський облік, активи, податкові зобов’язання, а також інші первинні показники діяльності платника податків.
Система автоматично аналізує структуровані дані бухгалтерського й податкового обліку, що у свою чергу сприяє покращенню якості та результативності податкового контролю за рахунок автоматичного аналізу і тестування показників податкової та фінансової звітності, виявленню розбіжностей та ризиків, а також, що найважливіше, зменшує вплив людського фактору під час процедур податкового контролю.
Також за повідомленням голови ДПС України, у 2026–2027 роках за підтримки EU4PFM планується подальший розвиток ІТ‑рішень і цифрової трансформації податкових органів. Зокрема, передбачається створення автоматизованої системи управління податковими ризиками та впровадження CRM‑системи Контакт‑центру ДПС, що є надзвичайно важливими кроками для формування сучасної, аналітично керованої податкової служби.
Підсумовуючи викладене, слід констатувати, що Національна стратегія доходів до 2030 року передбачає низку важливих і давно назрілих рішень, належна реалізація яких є необхідною передумовою модернізації податкової системи. Водночас окремі інструменти, запропоновані для досягнення цілей НСД, містять у собі більше потенційних ризиків, ніж очікуваних переваг для платників податків і країни в цілому.
На нашу думку, без перегляду та суттєвого доопрацювання окремих підходів, задекларовані Урядом цілі та стратегічна мета Національної стратегії доходів до 2030 року ризикують залишитися декларативними. Натомість практична реалізація ризикових механізмів, що викликають обґрунтоване занепокоєння у бізнесу та експертного середовища, може призвести до негативних наслідків для суб’єктів господарювання та загального бізнес-клімату.
[1]https://mof.gov.ua/uk/news/minfin_zaproshuie_do_dialogu_obgovoriuiemo_zmini_v_opodatkuvanni_shcho_planuiutsia_z_2027_roku-5494
[2] https://iccua.org/likvidacziya-sproshhenoyi-systemy-opodatkuvannya-naslidky-dlya-ekonomiky-ukrayiny/
[3] Lyst-v-NAZK-shhodo-Natssdohu-2024-10-24.pdf
[4] abb62c7b-90fb-44ef-ba0a-c7b63f0a491a.16791_0_2-24.pdf
[5] Lyst-v-NAZK-shhodo-Natssdohu-2024-10-24.pdf
Джерело: Юридична практика