Раніше ми вже досліджували дискусійне питання щодо доцільності відкриття виконавчого провадження за місцем реєстрації банку, де відкрито рахунок боржника.
З одного боку, виконавці в регіонах мають менше роботи, з іншого боку – для боржника виникають географічні складнощі участі у виконавчому провадженні. При цьому схема абсолютно законна. На перший погляд.
З 01 червня 2020 року п. 3 Р. ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень доповнено новим абзацом, відповідно до якого можна пред’являти виконавчий документ за місцем фактичного перебування боржника. Який документ буде вважатися належним доказом – покаже практика. Можливо, це будуть договори оренди офісних приміщень або житла.
Водночас, формалізм нікуди не зник — наступний абзац згаданої Інструкції надає можливість стягнення боргу в тому числі за місцем реєстрації банку (читай – за місцем знаходження майна), якщо підтвердити наявність у боржника рахунку в такому банку. Знову ж, перелік документів для доведення не наводиться і все тримається на переконанні виконавця у достатності таких документів для відкриття провадження у своєму окрузі.
Тобто, законодавець дає можливість обрати або найбільш наближений до боржника або найбільш формальний виконавчий округ для виконання (якщо вони не збігаються, звісно).
При цьому якими документами стягувачу обґрунтовувати свій вибір – не уточняється. З цього виходимо на наступні проблемні питання:
1) Видається дивним, що досі відсутня ієрархія критеріїв для обрання регіону пред’явлення виконавчого документа. І в цьому випадку переважно рятує те, що виконавчим округом приватного виконавця Закон України «Про виконавче провадження» визнає області, АР Крим, міста Київ та Севастополь, а не менш дрібні адміністративно-територіальні одиниці, як, наприклад, Закон України «Про нотаріат».
2) Також проблемою є те, що виконавець відкриває виконавче провадження на підставі заяви стягувача, не перевіряючи відомості з цієї заяви.
3) Стягувач може навмисне повідомити лише відомості про банківський рахунок. За таку поведінку відповідальність не передбачена.
Не вдаючись до переказу відомої зацікавленим у цій темі судової практики (постанови Верховного суду від 10.09.2018 по справі № 905/3542/15, від 04.03.2020 у справі № 920/1/19, від 19.02.2020 у справі № 905/477/1, від 01.08.2019 у справі № 910/13508/15, від 19.08.2019 у справі № 922/1293/1510, тощо) висвітлимо альтернативну позицію судів на питання місця відкриття виконавчого провадження.
У рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.12.2019 по справі № 160/12702/19 знаходимо нестандартне трактування Закону України «Про виконавче провадження» не на користь практики відкриття виконавчих проваджень за місцем реєстрації банку.
Зокрема, у рішенні майно боржника поділяють на те, що підлягає державній реєстрації та інше майно (зокрема, грошові кошти). При аналізі Закону суд приходить до висновку, що відкриття виконавчого провадження може бути лише за місцем зареєстрованого майна, а не грошових коштів.
Що цікаво, при такому розумінні суд вважає, що відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням банку — це його відкриття за місцезнаходженням третьої особи, яка не має відношення до відносин стягувача та боржника.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.06.2019 року в справі № 826/7969/16.
Дійсно, на банківських рахунках знаходяться і зберігаються кошти боржника. По аналогії можна обґрунтувати відкриття виконавчого провадження за будь-яким цінним майном, переданим по договору зберігання (наприклад, ювелірні вироби у камері схову в іншому місті). Тому критерій державної реєстрації майна має бути визначальним.
Ще одне питання – як доводити наявність коштів на виявленому банківському рахунку, адже треба «обійти» банківську таємницю:
Наприклад, в ухвалі Деснянського районного суду м. Чернігова від 23.06.2020 у справі № 750/1862/20 вказано, що скріншоти з інформацією про рахунки, які нібито належать боржнику, які були надані стягувачем до заяви про відкриття виконавчого провадження, не є документальним підтвердженням наявності майна боржника, тобто не є належними й допустимими доказами, на підставі, яких приватний виконавець прийняв оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження.
Запорізький окружний адміністративний суд у рішенні від 06.05.2020 у справі № 280/2165/20 вказує, що довідка, у якій зазначено, що в клієнта є рахунок, не містить інформацію щодо наявності на вказаному рахунку коштів, які належать боржнику.
Більше того, вказаний рахунок не є поточним, на якому акумулюються кошти вкладника, а є рахунком, на який мають надходити кошти для погашення кредитної заборгованості, тобто такі кошти не можуть вважатися майном особи.
У рішенні від 13.05.2020 у справі № 280/2432/20 той самий суд акцентує увагу на тому, що наявність грошових коштів та рахунку боржника в банку не є тотожним.
Докладніше розкриває суть проблеми Дніпропетровський окружний адміністративний суд у рішенні від 29.07.2019 по справі № 160/6743/19, де при поданні заяви про примусове виконання рішення не зазначено та не надано доказів, які б підтверджували, що боржник дійсно має власні грошові кошти (майно) на рахунку, а виконавцем при прийнятті виконавчого документа до виконання це перевірено не було.
Аргументація наступна — банківський рахунок це власність банку, інструмент для фінансових операцій клієнта. Тому якщо на такому рахунку відсутні кошти – він не може слугувати підставою для стягнення заборгованості саме за місцем реєстрації банку.
Тільки матеріальні цінності, майно, кошти можуть бути об’єктом стягнення, а не рахунки в банку, отже, наявність у боржника банківських рахунків не є тотожним наявному в боржника майна в такому банку.
Таким чином, твердження відповідача про те, що виконавчий документ прийнято ним до виконання за місцезнаходженням майна боржника є безпідставними та спростовуються вищенаведеними обставинами.
Варто відмітити й рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.08.2019 у справі № 160/7012/19, у якому зроблено висновок, що гроші на кредитних рахунках є власністю банку, а не боржника. Але тут виникає доречне питання — чиєю власністю є готівкові кредитні кошти, якщо їхнє перебування в боржника не є визначальним критерієм?
Повертаючись до тези про формалізм, візьмемо до прикладу рішення Волинського окружного адміністративного суду від 17.06.2020 у справі № 140/7928/20, де підставою для відкриття виконавчого провадження за місцем реєстрації банку є рахунок, на якому знаходиться… 1 гривня!
Підтверджує нашу позицію щодо формалізму в підході зі стягненням за реєстрацією банку рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2020 у справі № 420/3421/20, де зазначено, що стягнення за місцем реєстрації банку – порушення положень законодавства, якщо достеменно відомо про місцезнаходження боржника в іншому регіоні.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 у справі № 160/2291/20 дещо ширше розкриває це питання. Відповідач (стягувач) та третя особа не надали суду доказів місця проживання або місцезнаходження позивача (боржника) в Києві, а також доказів знаходження в місті Києві його майна.
При цьому наявність банківського рахунку в місті Києві не гарантує, що на цьому рахунку є грошові кошти, в тому числі, що такі кошти належать боржнику (вони можуть бути кредитними).
Отже, стягувач станом на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження не був достеменно обізнаний про наявність саме грошових коштів на рахунку позивача в банківський установі, яка знаходиться в місті Києві.
Сама по собі наявність карткового рахунку, відкритого для обліку поточної заборгованості позивача по кредитній угоді, ще не свідчить про наявність у боржника майна у вигляді грошових коштів на території м. Києва. На це вказує Запорізький окружний адміністративний суд у рішенні від 25.05.2020 по справі № 280/2060/20.
Постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2020 у справі № 500/281/20 розглядає це питання з теоретичної точки зору — наявність лише самого рахунку в банку, за відсутності на ньому коштів не породжує цивільні права та обов’язки. Наразі, банківський рахунок не є власністю громадянина та призначений для зберігання грошових коштів і здійснення розрахунково-касових операцій. При цьому, майном на яке може бути звернено стягнення є, зокрема, кошти, а не жодним чином рахунки в банку. Відтак, наявність у боржника банківських рахунків не свідчить про наявність у боржника майна в такому банку та не є таким майном.
Принагідно згадати, що лист Міністерства юстиції України № 23123/16620–33–18/20.5.1 від 11.06.2018 року, яким подекуди керуються виконавці, не є джерелом права в порівнянні із Законом України «Про виконавче провадження», Інструкцією з організації примусового виконання рішень тощо. Крім того, у листі надано оцінку правомірності відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження за умови знаходження грошових коштів на рахунках боржника, що також обумовлює наявність у приватного виконавця інформації про наявність таких коштів на рахунку на дату прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження.
Звичайно, Постанови Верховного Суду пріоритетніші за рішення судів першої та апеляційної інстанцій при посиланні на них в позовних заявах, проте, згадана практика може рано чи пізно знайти своє підтвердження й у Верховному Суді.
Отже, виходячи з цього дослідження, практика стягнення боргів за місцем реєстрації банківського рахунку має бути редагована в наступних можливих напрямах:
1) встановлення пріоритетності критеріїв для обрання місця відкриття виконавчого провадження (за банківським рахунком — при відсутності інших можливостей);
2) встановлення відповідальності стягувачу за вибіркове повідомлення відомостей про боржника при відкритті виконавчого провадження;
3) заборона відкривати виконавче провадження за місцем реєстрації банку, якщо не доведено наявність коштів на банківському рахунку боржника.