Як це може допомогти авторам інтернет-ресурсів захистити свої права?
Інтернет став найпоширенішим засобом для вираження власних думок на важливі теми, та одним із найпопулярнішим джерелом інформації (навіть цю статтю ви зараз читаєте саме в інтернеті). Це середовище для роботи редакторів, журналістів, авторів, публічних діячів та навіть звичайних користувачів, коли вони хочуть бути почутими. Як і в кожній сфері, діяльність в інтернеті повинна мати своє правове регулювання.
В Україні існує спеціальний закон «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», який регулює діяльність лише друкованих газет, журналів та інших видань. Цей закон, як приклад, закріплює правило, що друкований засіб масової інформації (незалежно від сфери розповсюдження, тиражу і способу його виготовлення) може видаватися лише після його державної реєстрації, що не можна сказати про ЗМІ в мережі Інтернет, які не проходять державну реєстрацію.
Головна ідея новини полягає у визначенні меж відповідальності за розміщення інформації в інтернет-виданнях. Журналісти друкованих ЗМІ захищені від претензій фігурантів їхніх публікацій, оскільки вони не відповідають за публікації відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і компаній, якщо це дослівне відтворення матеріалів, опублікованих іншим друкованим ЗМІ з посиланням на нього (п. 4 ст. 42 Закону про друковані ЗМІ).
Що не можна сказати про авторів інтернет-видань. Автори виконують туж роботу, що й журналісти друкованих ЗМІ, однак позбавлені прав та гарантій журналістської діяльності. Судова практика формується у такий спосіб, що належним відповідачем у разі поширення оскаржуваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту (Постанова ВС № 439/1469/15-ц від 13.02.2019). Тобто положення ст. 24 Закону про друковані ЗМІ не розповсюджуються на авторів в інтернеті. У цій ж постанові йдеться про те, що у випадку, коли інформація була поширена у засобах масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, то ця особа також є належним відповідачем. Тобто Верховний Суд виходить із того, що належним відповідачем у справах про захист ділової репутації є також особа, на яку здійснене посилання в інформаційному матеріалі, як на джерело інформації.
Верховний суд вже не раз за останні пару років встановлює, що інформація, яка поширюється через мережу Інтернет, орієнтована на необмежене коло осіб, отже є масовою інформацією. При цьому інтернет-ресурс (вебсайт) є засобом, призначеним для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації, тобто є засобом масової інформації (Постанови ВС № 927/791/18 від 18.03.2021 та № 914/371/19 від 21.01.2021).
Як сприймати авторам інтернет-видань новину про те, що вебсайт – засіб масової інформації?
Застосування аналогії з журналістськими гарантіями Закону про друковані ЗМІ надасть можливість інтернет-виданням безпечно використовувати свої джерела, ідентифікувавши їх у матеріалі
По-перше, при визнанні вебсайту засобом масової інформації позивач може залучати співвідповідачем і ту особу/інтернет-видання, яка є джерелом поширюваної інформації.
По-друге, визнання судом вебсайту засобом масової інформації може стати поштовхом до регулювання професійних прав авторів в мережі Інтернет через внесення змін до вже існуючих законів або прийняття нових. Це може бути першими кроками захисту професійних прав авторів інтернет-видань на рівні з професійними правами та гарантіями, які мають друковані засоби масової інформації та їх працівники. А це дасть можливість отримувати акредитації на різноманітні заходи, здійснювати законну професійну журналістську діяльність, яка захищається статтею 171 Кримінального кодексу України, а найголовніше піднімати рівень інституту публічної інформації та свободи слова в Україні.
Захищаючись від дифамаційних позовів (про захист честі, гідності і ділової репутації), інтернет-ресурс може намагатись доводити суду доцільність застосування аналогії закону при вказівці в інформаційному матеріалі на джерело. Застосування аналогії з журналістськими гарантіями Закону про друковані ЗМІ дасть можливість інтернет-виданням безпечно використовувати свої джерела, ідентифікувавши їх в матеріалі. Це може стати поштовхом для «удосконалення» вже сталої судової практики, яка більш динамічно реагує на сучасні реалії інформаційного простору, ніж законодавець.
Джерело: Український адвокат