Відшкодування моральної шкоди в Україні за часи незалежності

Відшкодування моральної шкоди в Україні за часи незалежності 150 150 Esquires

28 років тому – 06.05.93 – до законодавства України було внесено норми, які передбачають можливість відшкодування моральної (немайнової) шкоди в грошовій формі чи іншій матеріальній формі (ст. ст. 674401 ЦК УРСР).

До внесення ст. 4401 ЦК УРСР можна було отримати компенсацію через вибачення або публічне покарання того, хто заподіяв моральну шкоду. Протягом тривалого часу дотримувалися думки, згідно з якою відшкодування нематеріальної шкоди не може бути оцінено в грошовому еквіваленті.

У виняткових випадках могли стягувати штраф як сатисфакцію. Проте стягували його в дохід держави, а не на користь потерпілого. Такий процес означав, що розгляд справи в суді та призначення штрафу винуватцю вже є компенсацією за спричинену шкоду та іншого відшкодування призначати не потрібно.

Якщо в інших країнах практика грошової компенсації за моральні збитки сягала більш ніж 100 років (Франція, Англія, США), то для українців ця можливість тільки відкривалася.

За 28 років грошове відшкодування моральної шкоди пройшло етап від нерозуміння суддів як вимірювати, коли та скільки призначати до часу призначення захмарних компенсацій.

Звичайно, на підставі внесення нової ст. 4401 суди не могли побудувати чіткий процес відшкодування. Оскільки судді по-різному розуміли інститут нематеріальної шкоди, пленум Верховного Суду України в постанові від 31 березня 1995 року вперше роз’яснив судам механізм її застосування. Після висновку 1995 року Касаційний Суд, відчуваючи потребу, ще кілька разів робив узагальнення щодо компенсації (пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 р. № 4Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. № 6пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 12). Основна теза таких висновків суддів зводиться до того, що право на відшкодування повинно бути передбачено законом або договором і суд повинен встановити, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві втрат немайнового характеру. Тобто не кожна дія особи чи державного органу може мати негативні наслідки у вигляді втрат немайнового характеру. Суддям важливо підтвердити належними та допустимими способами страждання особи, які є наслідком незаконних дій. Такими доказами можуть бути витрати на ліки та лікарів, довідка про втрату працездатності, висновки лікарів про погіршення здоров’я чи психічного стану, зіпсування ділової репутації, що призвело до розірвання господарських договорів, тощо.

У додаткових роз’ясненнях Міністерство юстиції України у п. 6.4 Методичних рекомендацій “Відшкодування моральної шкоди” (лист Міністерства юстиції від 13.05.2004 р. № 35-13/797) зазначило, що “моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати умовний вираз, тим більше якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним”.

Тривалий час суди дотримувалися цієї думки та сумлінно втілювали висновки судів касаційної інстанції. Це тривало до вересня 2020 року, коли Велика Палата Верховного Суду у справі № 216/3521/16-ц відступила від попередніх висновків Верховного Суду та зробила крок до розширення поняття відшкодування нематеріальної шкоди. Своїм висновком Суд встановив: “Виходячи з положень статей цивільного законодавства України та змісту права на відшкодування в цілому як способу захисту суб’єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення – право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства”.

Цей висновок є новелою судової практики, оскільки раніше суди не зазначали, що моральну шкоду можна відшкодовувати навіть тоді, коли це не передбачено договором або законом. Це відкриває можливість особам, які бажають отримати компенсацію за порушення умов договору, звертатися до суду за захистом власного права.

Звичайно, є випадки, коли громадяни не задоволені рішеннями судів щодо компенсації чи недостатньої компенсації. Бажаючи захистити свої права та відновити справедливість, вони звертаються до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), вважаючи, що ЄСПЛ відновить порушене право.

Практика ЄСПЛ досить неоднозначна, а інколи навіть суперечлива. Так, у справі “Назарчук проти України”, заява № 9670/02, суд, виявляючи порушення закону, зазначає, що констатація порушення вже само собою є достатньою справедливою сатисфакцією моральної шкоди.

У справі “Шепеленки проти України”, заява № 8347/12, суд вважає, що внаслідок подій, які призвели до встановлення порушення в цій справі, заявники вочевидь зазнали болю та страждань і таку шкоду не може бути виправлено самим лише встановленням порушення. Суд, постановляючи рішення на засадах справедливості, присуджує заявникам сукупно 6000 євро відшкодування.

Також ЄСПЛ присудив компенсацію немайнової шкоди у справі “Ігор Шевченко проти України”, заява № 22737/04, у розмірі 8000 євро.

Якщо порівняти аналогічні висновки ЄСПЛ щодо відшкодування моральної шкоди, то бачимо, що суд встановлює розмір компенсації в середньому 1000 – 9000 євро.

Українські суди, приймаючи рішення, використовують висновки Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 ЗУ “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”). Проте судді не завжди притримуються розміру відшкодування, яке призначає ЄСПЛ.

Наведені нижче кейси демонструють “щирість” українських суддів у разі визначення розміру моральної шкоди.

У 2016 році особа звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з Державної казначейської служби України на свою користь 1340280,00 грн за понесені страждання. Судом першої інстанції позовні вимоги було задоволено в повному обсязі. Апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції та зменшив суму моральної шкоди до 300000,00 грн. Не погоджуючись, особа подала касаційну скаргу. Касаційний суд розглянув справу, залишив рішення суду першої інстанції в силі та стягнув 1340280,00 грн на користь особи (справа № 642/2786/16 від 12.06.2019).

Іншим прикладом слугує позов особи про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства та прокуратури. Особа просила стягнути на її користь, окрім іншого, 5000000,00 грн компенсації. Суд першої інстанції стягнув лише 500000,00 грн. Не погоджуючись, особа подала апеляційну скаргу. Апеляційний суд змінив розмір і призначив до стягнення 3000000,00 грн. Касаційний суд не підтримав скарги Державної казначейської служби України та прокуратури та залишив постанову апеляційного суду без змін, тобто стягнув на користь особи 3000000,00 грн (справа № 757/53996/17 від 11.10.2019).

Непоодинокі випадки призначення судами великих сум як компенсації моральної шкоди змусили Велику Палату Верховного Суду зробити досить “обмежувальний” висновок. У постанові від 15.12.2020 р. у справі № 752/17832/14-ц Велика Палата зазначила: “Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення”. Проте Верховний Суд залишив поза увагою, який саме розмір є достатнім, як рахувати співмірність, залишивши вибір знову за суддями.

Навіть після оприлюднення висновку Великої Палати про принципи розумності, справедливості та співмірності розміру компенсацій, люди продовжують вимагати у суддів захмарні відшкодування на свою користь. Один із прикладів – це справа депутата від “Слуги народу”, який просив стягнути 10000000,00 грн моральної шкоди за незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. Суд першої інстанції зменшив цю суму та призначив відшкодування в розмірі 2000000,00 грн. Суду апеляційної інстанції не сподобалася сума у два мільйони гривень, тому він визначив розмір у 727500,00 грн. На цей час справа перебуває в касаційному суді та дуже цікаво, яку сторону (розумності, співмірності чи нового рекорду по відшкодуванню) вибере суд. За справою можна слідкувати за № 757/23994/20-ц.

В українській судовій практиці також наявні випадки колективної вимоги про відшкодування моральної шкоди. Так, суд першої інстанції постановив стягнути на користь 1279 членів громадської організації 9208800000,00 грн (так, саме дев’ять мільярдів двісті вісім мільйонів вісімсот тисяч гривень) немайнової шкоди за забруднення навколишнього природного середовища в результаті діяльності заводу. Це по 7200000,00 грн на кожну особу.

Справа перебуває в суді апеляційної інстанції та поки це є абсолютним прецедентом зі стягнення моральної шкоди за часи незалежності України. Обов’язково будемо спостерігати за розвитком цієї справи (№ 487/6970/20).

Як ми бачимо, за часи незалежності відшкодування в Україні перетворилося з новели в часто застосовуваний механізм компенсації понесених страждань осіб. У Єдиному державному реєстрі судових рішень можна знайти безліч правових висновків різного характеру щодо питання відшкодування нематеріальної шкоди. Для кожного випадку знайдеться своя судова практика. Незважаючи на дуже жвавий розвиток, в українському законодавстві досі немає єдиного та “чіткого” визначення моральної шкоди та єдиної системи вимірювання справедливого розміру відшкодування.

На офіційному порталі Верховної Ради України зареєстровано законопроєкт “Про відшкодування втрат немайнового характеру (моральної шкоди)” № 3929. Сподіваємося, що він дасть відповіді на нагальні питання щодо проблеми відшкодування моральної шкоди в Україні.

Джерело: ЮРИСТ&ЗАКОН

Що нового?

Підписуйся і будь в курсі наших останніх новин

(Required)